Ми ту вам офіційно війну декляруємо!

Дзвінок. Путін знімає слухавку.
— Гальо, пане президенте, ту Місько зі Станіславова! Телефоную, жеби вам вповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо.
— Хорошо, Миша. Это важная новость. А большая у Вас армия?
— Ну, зараз… (рахує) Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту в преферанс грали. То нас разом вісім.
— Должен признаться, Миша, что у меня в Армии 100 тысяч человек, которые только ждут моего приказа.
— Холєра ясна, я зара вам віддзвоню.

(за якийсь час)…
— Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано! До нас приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи.
— Должен сказать тебе, Миша, что после последнего нашего разговора я увеличил армию до 200 тысяч человек!
— Най го холєра вхопе! Я ще зателефоную.

(за якийсь час)
— Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся вицофати з тої войни.
— Неужели? Очень жаль. А почему это вы вдруг передумали?
— Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили, і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 200 тисяч плєнних.

Место рождения?

— Задержанный, место рождения?
— Пишите Кaзaхстaн!
— А точнее?
— Все менты пишут просто: Кaзaхстaн.
— Ты это, ещё меня тут будешь учить??? !!!
— Пишите: Кaрмaкшинський рaйон Кызылординской облaсти село Яникургaн!
— Тaк и зaпишем… Кaзaхстaн…